Інформація про освітній заклад

 

Казка про кольори веселки “Веселчині стрічки”

“ВЕСЕЛЧИНІ СТРІЧКИ”

© Василь Мельник

Над стрімкою річкою, між високими горами жила Веселка. Вона мала білу, як день, сорочечку, золоті, як сонце, коси, чорні, як ніч, очі.

Веснами у тому краї зацвітав Барвінок. Веселка його поливала з своїх відерець.

— Рости і прикрашай наші гори, Барвінку, щоб вони завжди були свіжими і чарівними,— говорила Веселка, задивившись на його вроду.

— Візьми мої скромні квіти собі на вінок. Заплети у коси свої. За щедру працю твою,— мовив Барвінок.

— Спасибі за дарунок,— відказала Веселка й заплела голубу квітку.

А через ніч з тієї квітки стрічка виросла. Голуба-голуба.

Довга, як найдовша дорога.

Побачили ту стрічку молоді ялинки. Захвилювалися над річкою і мовили до Веселоньки:

— Візьми від нас в дарунок зелену гіллячку та заплети в свої коси. Бо ти і нас водицею напуваєш.

Заплела зелену гілку Веселка у свої коси. А на другу ніч з тієї гілки оксамитова стрічка виросла, довга, як найдовша дорога.

— Тобі буде до лиця моя квітка,— сказав їй Червоний Мак, що з того боку річки цвів.— Візьми в дарунок.

— Красно дякую,— відповіла Веселка й заплела квітку у свої коси. А ще через ніч з тієї квітки стрічка вогняна виросла. Як найдовша дорога.

Побачили, якою красунею стала Веселка, жовті Косиці — свої квіти їй подарували.

— Добра Веселонько, візьми й наші квіти на втіху собі. Ти ж і нас водицею напуваєш. Милуєш завжди…

— Не знаю, як вам і дякувати, всі до мене такі милі та любі…

— Хочемо, щоб ти була найчарівнішою,— почулося з усіх боків. То говорили дерева, квіти, трави. Річка і гори.

Ще через ніч в її косах жовтогаряча стрічка виросла, як найдовша дорога. Стала Веселонька справжньою красунею.